Хочете знати, скільки коштують вподобайки? Тоді вам до нас. Сьогодні ми вам розкажемо, як Дослідники Центру стратегічних комунікацій НАТО намагалися купити популярність в соціальних мережах.

Чотири місяці фахівці перевіряли, чи можуть соцмережі протидіяти фейкам і маніпуляціям. Результати невтішні. Виявляється, задурити голову так званому штучному інтелекту з його численними алгоритмами простіше простого. Достатньо підкинути грошенят. Скільки? О, ви будете здивовані!

Отож, як усе було?

Щоб з’ясувати, наскільки просто маніпулювати в мережах, дослідники звернулися до компаній, які пропонують клієнтам «роздути» свою присутність у соцмережах. Звісно, все це за гроші. Ціна питання — €300. Усього було задіяно 11 російських компаній, 5 європейських і по одній з Польщі, Німеччини, Франції та Італії http://bit.ly/2t6onEo

За цю плату “продавці рейтингу” «обробили» 105 дописів замовника. Як наслідок — під ними з’явилося 3530 коментарів, 25 750 вподобайок і понад 20000 переглядів. Сам профіль отримав 5100 нових підписників на чотирьох платформах: Facebook, Twitter, YouTube та Instagram.

Вивчивши облікові записи, залучені до проплачених операцій, дослідники виявили 18 739 сфальсифікованих взаємодій. Навіть через місяць після завершення угоди 95% фейкових профілів, які залишали коментарі або ставили вподобайки, лишалися активними.

Оприлюднені висновки свідчать, що зловмисна та несанкціонована діяльність, підтримувана “продавцями рейтингу”, часто лишається непоміченою. «Маніпулювання соцмережами — це нова межа для тих, хто прагне впливати на вибори, поляризувати суспільну думку та «заговорити» справжні політичні дискусії», — йдеться у звіті.

Кому це потрібно?

Переважна більшість фейкових взаємодій мали комерційний характер. Дослідники зауважили, що ці самі облікові записи є на 721 політичній сторінці, серед них — 52 урядові та навіть профілі двох очільників держав. Невідомо, хто саме стоїть за проплаченими маніпуляціями. Власники фейкових сторінок можуть самостійно платити постачальникам. Але це також можуть бути прихильники або й опоненти певних політиків.

Дослідники визначили сотні постачальників послуг — практично всі російського походження. Зазвичай вони використовують ботів для перегляду відео та поширення публікацій у Twitter. Або більш складні маніпуляції, в яких не обійтися без людей. Такі профілі можуть залишатися в інтернеті роками, перш, ніж їх виявлять.

Але часом це вдається зробити в дуже короткі строки. Наприклад, нещодавно ми разом з вами вивели на чисту воду фейсбукбота, який протягом місяця поширював дописи антиукраїнського змісту. Наразі його заблоковано http://bit.ly/34ejQN1

Які соцмережі найкраще протидіють фейкам?

У ході експерименту дослідники створили власні несправжні профілі, які використовували для завантаження маніпулятивного вмісту. Facebook призупинив 80% фейкових облікових записів, Twitter — 66%, а Instagram — 50%. YouTube не призупинив жодного.

Натомість YouTube, що належить Google, не враховував фейкові перегляди. Він також виявився найдорожчим для придбання переглядів. А це, як запевняють дослідники, зменшує кількість маніпуляцій. За 10 євро можна отримати всього 3267 переглядів. Для порівняння, в Instagram за ці гроші можна купити 13 000 переглядів.

«Хоча боротьба проти дезінформації і координованої неавтентичної поведінки далеко не закінчена, важливий висновок нашого експерименту полягає в тому, що різні платформи не однаково погані. Деякі значно кращі у виявленні та видаленні маніпулятивних облікових записів і активностей», — йдеться у висновку.

Відео про відомого в інтернеті, але неіснуючого насправді лайф-гуру і коуча Сантьяго Сваллоу дивіться тут http://bit.ly/2qMiHP8

Розкажемо трохи цікавого:)

Є таке поняття „інформаційний привід“ – щось важливе або значуще, що трапляється у суспільстві. Практично усі повідомлення в медіа можна поділити на два типи: тематичні (коли медіа цілеспрямовано висвітлює одну і ту ж тему з різних боків, в ретроспективі і тд) і новинні (ті, які щойно трапилися і про них треба обов’язково сказати, інакше – вони втратять свою актуальність).

Наприклад, ви дивитеся (краще – не треба) новинний випуск на одному із телеканалів, який вражає. Сюжет про дівчинку із дитбудинку і про життя у дитбудинках – це тематичний сюжет. Його можна показати сьогодні, завтра чи через тиждень – він цікавий і не втрачає своєї актуальності на відміну від іншої теми: якогось народного обранця застали за непристойною перепискою прямо таки на робочому місці. Це новинний сюжет, через два дні ця переписка буде уже мало кому цікава, бо виникне інший інформаційний привід. Тому новини – як гарячі пиріжки – поки теплі, доти смачні.

Одразу зазначимо, що інформаційні приводи є щодня. Так само як щодня медіа приділяють увагу висвітленню тих чи інших подій. Це важливо, адже ми з вами повинні знати, що відбувається в світі. Для того, щоб ми мали достовірну інформацію, у журналістів є спеціальні стандарти, як висвітлювати теми. Наприклад, беземоційність, збалансованість, розмежування фактів та суджень, точність та правдивість інформації (насправді, тут багато дискусій ведеться, адже ще є стандарт оперативності, в гонитві за яким страждають навіть поважні медіа). Так от, якісні ЗМІ завжди стараються працювати відповідно до цих стандартів (так, помилки трапляються у всіх і це нормально. Важливо, щоб ЗМІ вміли їх визнавати і відповідно реагувати).

Але повернемося до тем, які висвітлюють медіа. Тут є цікава особливість. От згадайте будь-яку важливу тему або таку, що була на слуху певний час. Звісно, позови Портнова проти Порошенка або Ініціювання Росією обговорення мовного закону в ООН – мають значення і викликають резонанс. Є конкретний інформаційний привід. Його висвітлили, а далі починається найцікаваше. Кожен політик або експерт, які себе поважають, починають висловлюватися на цю тему. Давати контраверсійні позиції. Ці історії підхоплюють медіа і транслюють як новини. Частина цих повідомлень політиків або експертів – відверто піарницькі. Але журналісти не завжди відрізняють піарницьке походження теми. Особливо, коли потрібно поставити багато новин на сайт.

Взагалі тема може і виїденого яйця не коштувати, але завдяки вагомому спікеру можна запустити кілька інформаційних приводів, спровокувати обговорення, розігнати важливість через соціальні мережі і медіа про це напишуть. @Центр контент-аналізу провів цікаве дослідження, яке каже, що фактчекінг і стандарти BBC ще не допомагають уникнути маніпуляцій. Журналісти і редактори мусять робити те, чого вони дуже не люблять робити: замислюватися про мотивації ньюзмейкерів.
Загалом, Організація дослідила, як „якісні“ медіа реагують на відверто піарні теми, коли ньюзмейкери роблять видимість активних дій, а журналісти цілком об’єктивно висвітлюють їх.

Висновки дослідження такі:
– коли достатньо вагомий ньюзмейкер запускає певну тему, йому достатньо генерувати якомога більше інфоприводів, а також провокувати своїх опонентів на відповіді – і порядок денний медіа, навіть якісних, буде зазнавати впливу;
– у більшості випадків видання самі не роблять висновків про те, що тему запущено для піару, і не пишуть про це в редакційному тексті;
– а от якщо хтось із учасників дискусії говорить про те, що тема – нікчемна, запущена лише для піару, то це твердження зазвичай поширюється добре;
– якісні або майже якісні медіа майже ніколи не нагадують про піарну природу теми в бекграундах повідомлень (це останні абзаци в новині, де лінки на попередні новини з цієї теми).

Нам з вами треба пам’ятати, що ми відповідаємо за ту інформацію, яку сприймаємо і яку поширюємо. Давайте щоразу ставити собі запитання:
– навіщо ініціатор новини зробив певну дію, про яку ми можемо тепер говорити?
– Чи не варто цю тему проігнорувати як таку, що не матиме жодних наслідків?

Читайте весь текст дослідження тут: http://bit.ly/37QgG5c

Ви чули? Ну ви це чули? Обережно, інформація маніпулятивна, але розігнали її як правду: українці в лідерах серед антисемітів Європи. Десятки українських медіа, серед яких навіть Українська правда, Радіо Свобода, Дзеркало тижня та інші. Ні, наші медіа не придумали цю новину. Вони її передрукували із «поважного джерела». А джерело таких заяв — інформаційне агентство The Associated Press http://bit.ly/2OxA0va (так, за останні кілька тижнів ми уже ловили агенцію на поширенні маніпулятивної інформації).

Отож, ми проаналізували не публікацію The Associated Press, а першоджерело — дослідження Антидифамаційної ліги, на яке посилається іноземне і українські видання http://bit.ly/2XG9vYz.

Що не так у твердженні «Результати опитування виявили, що антисемітські настрої найбільш поширені в Польщі. З 37% у 2015 році вони виросли до 48% у 2019-му. Та в Україні, де зростання було ще інтенсивнішим — до 46% з 32% у 2016 році» і чому таким результатам не варто довіряти і сприймати як істину.

Ще не так?

1. Дослідження — не репрезентативне. Цьогоріч оприлюднені результати опитувань лише у вісімнадцяти країнах загалом. З них усього 14 — європейські. Можливо пізніше дані будуть оновлюватися, але поки що ситуація саме така. Попри це ЗМІ роблять гучну заяву, що українці — одні з лідерів серед антисемітів у Європі. Ми переконані, що не можна робити такі висновки, коли опитано далеко не всі європейські країни http://bit.ly/34eSWpa

2. Сумнівна методологія дослідження. Випадковим чином опитали 500 людей (іноді — трохи більше). В деяких країнах опитування телефонне, в деяких — особисте. Якщо опитування телефонне, респондентів система обирає випадково! Тобто, вибірка нерепрезентативна http://bit.ly/35rNhfs Попри це, дослідники з Антидифамаційної ліги заявляють про похибку в 4,4% з довірчою ймовірністю 95% http://bit.ly/34eSWpa

3. Дуже висока волатильність (мінливість). Показники Польщі з 2015-го та України з 2016-го дуже різко змінилися. Зазвичай настрої мас у подібних «вічних» питаннях різко не змінюються. Отже, така волатильність показників є непрямим свідченням, що методика дослідження ненадійна.

4. Лінгвіст, філософ та соціальний активіст Ноам Хомський охарактеризував Антидифамаційну лігу як таку, що представляє будь-яку опозицію ізраїльським інтересам як антисемітизм http://bit.ly/2OwtPYi

5. І найголовніше — ось тут дослідження Міністерства Ізраїлю у зв’язках з діаспорою, яке щороку звітує про прояви антисемітизму в світі http://bit.ly/37q8Vmi Щодо України: за даними 2018 року, ми продовжуємо очолювати кількість антисемітських інцидентів на просторі колишнього СРСР. АЛЕ! у 2018 році можна зазначити, що, на відміну від попередніх років, інцидентів НЕ спостерігалося.
Більше того, державні органи влади, зокрема представники центральних органів влади публічно засуджували явище антисемітизму. Також у 2018 році спостерігалося помітне зменшення явищ вандалізму щодо місць поховання євреїв, а деякі жертви кладовищ та поховань жертв Голокосту були вчинені шукачами скарбів.
Однак, загрози євреям значно збільшились, і це відобразилось у розповсюдженні графіті-адрес із закликом до насилля. Загалом, ні в 2017 р., ні в 2018 р. в Україні не було зафіксовано жодного випадку фізичного насилля на грунті антисемітизму http://bit.ly/2Oy0E7j На переконання голови Асоціації єврейських організацій України Йосифа Зісельса, половина проявів антисемітизму в Україні, є штучними та насадженими з-за кордону http://bit.ly/33bUZZV

До речі, це не вперше The Associated Press кидає тінь на репутацію України. Минулого тижня агентство розповсюдило фейк, мовляв, у Києві назвали вулиці іменами нацистських колаборантів http://bit.ly/348ivby
А 9 листопада Дзеркалі тижня опублікувало соціологічне дослідження громадської думки на територіях, непідконтрольних Україні. От тільки провела його компанія, яку неодноразово ловили на маніпулюванні результатами соцопитувань http://bit.ly/2D7gosz

P.S. Більшість медіа, які поширювали новину про антисемітизм, вказували джерело як “АнтидЕфамаційна ліга”. Насправді, в Україні англомовний термін “defamation” має чіткий переклад “дифамація”, відповідно антидИфамаційна ліга (саме так і вказано в друкованих джерелах, а не у вікіпедії).

Показова історія Гаррі Ріджвея — серійного вбивці зі США, який у 1984 році легко пройшов перевірку на поліграфі та був звільнений. У 1987 році в нього взяли зразки слини та волосся. Пізніше їх використали для ДНК тесту, який і довів його вину в злочинах. 2001 року Гаррі знову заарештували https://nyti.ms/2pSvD53

Володимир Зеленський вважає, що чиновники, які працюють з грошима, а також низка нардепів мають пройти перевірку на поліграфі — в народі «детекторі брехні». Якщо процедура кине на когось із них тінь — ними займуться антикорупціонери http://bit.ly/2MG9Q9P

Тобто, під підозру потраплять ті, на кого вкаже пристрій, що реєструє різні показники організму людини, коли їй ставлять питання. Отримані параметри — лише сухі цифри. Все залежить від того, як їх трактує поліграфолог. Але чи можна довіряти його висновкам? Наукові дослідження свідчать — не можна.

1. Тести на поліграфі – хибні у третині випадків загалом. До невинних людей вони ще більш нещадні — існує 50% шанс, що він скаже, що чесна людина бреше (половина хибнопозитивних результатів). У той час як досвідчені брехуни можуть легко їх «хакнути». Про це свідчать дослідження авторства професора психології та психіатрії університету Міннесоти Девіда Ліккена, який послідовно виступав проти використання поліграфів кадровиками та іншими https://go.nature.com/362SN9G, http://bit.ly/2PiGUXc
2. Чим чесніше і, як наслідок, спокійніше відповідати на «контрольні» питання, за якими поліграфолог «калібруватиме» решту параметрів, тим більше шансів провалити основні. І навпаки — брехуни можуть обдурити тест, якщо приховано посилять фізіологічні реакції на «контрольні» питання. Це можна зробити, наприклад, розв’язуючи подумки арифметичні задачі, думаючи над чимось хвилюючим і захопливим, затамовуючи дихання або просто кусаючи язика http://bit.ly/2BGCQba
3. Висновки Національної дослідницької ради США кажуть про те, що за весь час досліджень не знайдено жодних доказів достовірності поліграфа. Надмірна довіра до цих пристроїв при ухваленні державницьких рішень — це загроза національній безпеці. «Оскільки не існує особливої фізіологічної реакції людини на обман, не існує й надійного способу тестування для суджень про злочинну поведінку», — зазначає Леонард Сакс, доктор філософії з соціальної психології, дослідник поліграфу у Брандейському університеті http://bit.ly/2PfIiKb
4. Використання поліграфу не має сенсу при допиті людей, які щиро вірять у те, що кажуть, незалежно від того, наскільки правдивою чи адекватною є інформація. Тобто, якщо людина городить маячню чи брехню, в яку щиро вірить (як, наприклад, свідки НЛО), поліграф покаже, що вона каже правду http://bit.ly/342Ev7h
5. Накопичені на сьогодні докази не підтверджують точність, дієвість чи ефективність використання поліграфів у попередженні рецидивів у сексуальних злочинах. Про це свідчать дослідження Джефрі Роскі, доктора філософії з кримінального права та магістра з біометрики при університеті центральної Флориди http://bit.ly/2N8qpu1
6. Інші дослідження так оцінюють точність поліграфа:
   — винних правильно визначає у 74…89% випадків
   — винних хибно визначає як невинних у 1…13% випадків
   — невинних правильно визначає у 59…83% випадків
   — невинних хибно визначає як винних у 10…23% випадків
   http://bit.ly/31H5GTp, http://bit.ly/32JnJK9
7. Київський науково-дослідний інститут судових експертиз — перша і єдина державна установа в Україні, яка використовує поліграф в судовій експертизі. Щоб підкреслити точність своєї роботи, в інституті посилаються на Американську асоціацію поліграфологів. Мовляв, за їхніми даними, ефективність прилада — близько 97%. Однак, дані цієї організації упереджені, оскільки її члени зацікавлені показати важливість своєї роботи. Про незалежні дослідження, які свідчать геть інше, в інституті не згадують http://bit.ly/3426RhE
8. У справі 1998 року Верховний Суд США вирішив, що відповідач не мав права долучати в якості доказів результати тестів поліграфа. Як зазначає Американська психологічна асоціація, рішення суду цитувало наукові дослідження про недостовірність таких тестів http://bit.ly/2qJ66Mn